Легко бути супергероєм або казуси віртуального спілкування

Максим прибіг зі школи і, похапцем пообідавши, подався за комп'ютер.

– Я в Інтернет. Ненадовго, – кинув дорогою матері.

Мама усміхнулась. Усі вдома знали, що Максим спілкується з дівчиною з Інтернету. Батьки не надто схвалювали інтернетні стосунки. Хотілося, щоб син дружив із реальними людьми, а не з картинкою на екрані. Та стосунки із ровесниками в нього складались не вдало. Хлопець був сором'язливий. Комплексував через зір. Колись йому подобалась однокласниця. Але вона якось пожартувала над його зачіскою…

– Тільки недовго, – мама хотіла ще щось додати, але вчасно зупинилась…

            Максим відкрив пошту і задоволено усміхнувся. Йому знову прийшло повідомлення від Юлі, з котрою він познайомився на одному із музичних форумів. Вона була старшою за Максима на два роки і він вже встиг нахвалитись однокласникам, що зустрічається зі студенткою. Як доказ демонстрував усім її фото. Насправді вони ніколи не бачились. Їм подобалось листуватись. Подобалась однакова музика. Захоплювали однакові фільми.

Сьогодні Максим твердо вирішив запросити дівчину на зустріч. Та, схоже, вона його випередила. На екрані хлопець прочитав таке:

«Давай зустрінемось. Завтра о 16:00 в кафе, що поблизу парку. Буду одягнена в жовті куртку й капелюшок. Відмовки не приймаються.»

Максим був збентежений, проте задоволений. Нарешті він зможе похвалитись перед однокласниками реальним побаченням, а не вигадками. Тремтячими руками він спромігся написати лише два слова:

«Добре. Давай.»

Цієї ночі Максим майже не спав. В голову лізли лише думки про побачення. Він думав про те, як обідатиме з довгоногою красунею-білявкою. А потім проводжатиме її додому і всі довкола хлопці заздритимуть йому…

Хлопець ледве дочекався закінчення останнього уроку й побіг на зустріч. Увійшовши в кафе, він одразу побачив обумовлені куртку й капелюшок. Дівчина сиділа спиною до входу, за столиком у самому кутку зали. Максим підійшов до неї і торкнув за плече:

– Привіт. Я Максим.

Дівчина встала й обернулась. Розчаруванням хлопця не було меж – до нього усміхалась не красуня з Інтернету. То була невисока на зріст, симпатична дівчина. Як і він, школярка. А з-під жовтого капелюшка вибивались каштанові кучері…