Так, саме так – неслухняними. Хтось подумає, що то помилка, хтось вирішить, що в мене просто ще немає дітей і я не знаю, що таке «діти». Але і перші, і другі помилятимуться. В мене насправді є аж шестеро дітей і я дійсно хочу, щоб вони були неслухняними. Це не значить, що я дозволятиму чи дозволяю їм геть усе. Розумні рамки мусять бути у кожної людини, а тим паче, в дитини. Але я залишаю за дітьми право мати свою думку, мати свої смаки та вподобання. Мати, зрештою, свій недоторканий маленький простір. Я залишаю за ними право відстоювати свою думку, навіть якщо вона відмінна від моєї.
Мій шестирічний син не любить їсти м'ясо. Ну не хоче дитина його їсти. Такий собі, маленький вегетаріанець. І я не наполягаю на тому, щоб він його їв. Натомість, даю йому горіхи, мигдаль, фрукти та каші.
Звісно, слухняна дитина – це велике полегшення для батьків. Слухняну дитину легше любити. Але, напевне, це не найкраще для дитини. Уявіть собі дитину, яка звикла слухатись усіх. Спочатку батьків, потім дідусів та бабусь, тіток, виховательку в садочку, вчителів у школі тощо. Наслідки такої слухняності можна тільки уявити…
